Мобілізація чи третій фронт?


Війна в Україні триває.

Маємо два явні фронти – воєнний на сході України і внутрішній проти корупції і бюрократизму. На обох фронтах не маємо перемог.

Але чи всі помічають, що маємо ще третій – невидимий, але не менш небезпечний фронт – війну проти українського інтелекту.

І як черговий парадокс, якими переповнено сьогодення України, війна ця здійснюється під прикриттям лозунгів захисту України.

Оголошено мобілізацію для захисту України проти агресії Росії. Але як вона здійснюється? Кого передусім призивають?

Тепер багато повісток до війська отримують працівники вищих навчальних закладів. Призивають викладачів, доцентів, професорів, які ніколи не тримали зброї в руках, а які покликані навчати, плекати освіту, інтелект народу. Так діється в Національних університетах м.Львова.

Не знаю, яка з таких призовників користь на фронті, зате цілком зрозуміло, яку шкоду робиться освіті. Взагалі, видається, що здійснюється якийсь таємний план нищення української освіти.

Ще не забулося, як в перші роки приходу до влади большевиків здійснювався наступ на інтелігенцію, на культуру й інтелект, як знищувалася наукова еліта України. Совєтській владі не треба було української еліти, яка могла б протистояти поневоленню українців.

А кому зараз у нашій державі потрібно нищити науковий і викладацький потенціал та сприяти низькому рівню освіти нових кадрів?

Півтора місяця не працювали численні вищі навчальні заклади, бо потрібно було економити газ. Не бачимо виграшів від цього в економіці, але можна уявити, наскільки втрачено було набуття нових знань, скільки призабулося, наскільки розслабилися уми студентів.

Тепер від них забирають багатьох викладачів, багато предметів не будуть читатися, зокрема, новітні, які викладаються вперше, які читають їхні розробники і заміняти їх нікому.

Разом з тим по кафе й ресторанах цілими днями бачимо безліч нудьгуючих "мажорів", яких ніхто не кличе на фронт. Чому так?

Спостерігаючи, як масово отримують повістки доценти й професори, виникає питання: кому це потрібно? Чи це ініціатива не надто інтелектуальних військових чиновників, які хочуть принизити, покарати розумніших за себе, чи це чийсь глибокий задум позбавляти Україну інтелектуалів?

І так бачимо, як не цінуються можливості українців, як щораз менше їх у владі, як український розум замінюється інородним. І при цьому ще можна говорити про патріотизм можновладців?

Патріотизм, неймовірний патріотизм бачимо на фронті. Але фронт раніше чи пізніше завершиться, Україна повернеться до відбудови. Але хто і на якому інтелектуальному рівні буде розбудовувати Україну? Далі будемо шукати спеціалістів по чужих країнах?

26 лютого 2015 р.




Лист на фронт

Милий Друже!


Не знаю Твого імені, не знаю, як виглядаєш і скільки літ маєш.

Але знаю, що Ти є ТАМ

Там – де найбільш потрібно
Там – де найбільш важко
Там – де страшно й небезпечно
І тому стаєш Ти рідним і дорогим.

Ніколи не сподівалися сучасні українці, що станемо свідками війни. А вона прийшла до нас – неоголошена, підступна і жорстока. Але вона виявила, що має Україна вірних синів, чудових, хоробрих захисників. І серед них – ТИ.

Оскільки Ти там, я горджуся Тобою і прошу Бога, щоб оберігав Тебе.

Уявляю (наскільки це можна не будучи там), як важко Тобі і Твоїм побратимам. Уявляю некомфортні умови, уявляю, як чигає навколо небезпека, як кулі й жахливі снаряди летять на вас, як мучать спека й важкі обладунки… Мені здається, що це – пекло на землі. Але ви не грішники! Ви борці зі злом!

Тому молюся за всіх, і за Тебе, що тримаєш у руках цього листа. Прошу Господа, щоб допоміг вистояти, уціліти. Я нічим більше не можу допомогти, лише – молитвами і скромними грошовими пожертвами на потреби нашого війська.

Отож щиро молюся за Тебе, за всіх захисників України, за кращу долю України. Але прошу й Тебе, в міру можливості, молитись, просити Божої допомоги. Хай Ангел Господній ніколи не покидає Тебе.

А ще прошу Тебе: попри всі труднощі, невдачі, болі й несправедливості уникати злослів'я, різної лайки, бо це ображає Господа Бога і може знеохотити Його до помочі Тобі. Залиш традицію лаятися ворогам нашим; ними, здається, керує диявол, і тому вони так злослов'ять, брешуть, проявляють ганебну підступність і підлість та нелюдську жорстокість…

А Ти належиш до когорти Українських Героїв! Тож неси це високе звання на злість усім ворогам! І на потіху, радість і захоплення нам – хто любить Україну та її захисників.

Щиро бажаю, щоб вийшов Ти з війни цілим і здоровим, вийшов Переможцем! Вийшов на радість рідним і друзям.

А друзів Ти будеш мати багато нових і вірних, бо всі розумні й порядні люди будуть цінувати Твою участь у захисті України. І наступні покоління будуть вдячно згадувати Тебе. А вони вже ростуть – і Ти захищаєш їх.

Поглянь на одного з них!

Можливо, вдасться Тобі приїхати до Львова і ми зустрінемося (у "Просвіті" Галицького району), довідаємося Твоє ім'я та подякуємо за всі жертви, які Ти тепер кладеш на вітар України.

Будь здоровий і успішний! Нехай куля, підступ і хвороба обминають Тебе! Нехай Господь збереже Тебе!

Львів'янка Лідія
5 серпня 2014 р.




Лист на фронт

Милий Друже!


Не знаю Твого імені, не знаю, як виглядаєш і скільки літ маєш.

Але знаю, що Ти є ТАМ

Там – де найбільш потрібно
Там – де найбільш важко
Там – де страшно й небезпечно
І тому стаєш Ти рідним і дорогим.

Ніколи не сподівалися сучасні українці, що станемо свідками війни. А вона прийшла до нас – неоголошена, підступна і жорстока. Але вона виявила, що має Україна вірних синів, чудових, хоробрих захисників. І серед них – ТИ.

Я, і тисячі, мільйони українців, гордимося нашими захисниками і молимо Господа Бога, щоб охороняв їх усіх.

Я уявляю (наскільки це можна не будучи там), як важко Тобі і Твоїм побратимам. Уявляю польові некомфортні умови, уявляю, як чигає навколо небезпека, як кулі й жахливі снаряди летять на вас, як мучать спека й важкі обладунки… Мені здається, що це – пекло на землі. Але ви не грішники! Ви борці зі злом!

Тому молюся за всіх, і за Тебе, що тримаєш в руках цього листа. Прошу Господа, щоб допоміг вистояти, уціліти. Я нічим більше не можу допомогти, лише – молитвами і скромними грошовими пожертвами на потреби нашого війська.

Молюсь до Господа Бога, що створив цей світ, до Ісуса Христа, який прийняв жахливі муки за рід людський, до Матері Божої, яка ласкаво допомагає всім, хто з вірою звертається до неї, до всіх Небесних Сил. І особливо – до Архангела Михаїла, який на небі очолив боротьбу зі злом. Для мене є дуже символічним, що революція гідності і боротьба зі злом на землі почалася саме в день Святого Михаїла – 21 листопада.

Отож щиро молюся за Тебе. Але прошу й Тебе, в міру можливості, молитись, просити Божої допомоги. Хай Ангел Господній ніколи не покидає Тебе.

Я впродовж усього життя відчуваю Божу поміч. І дотепер постійно повторяю прохання до Ангела, якого навчили мене в ранньому дитинстві:

Ангеле Божий, хоронителю мій,
Ти все при мені стій:
Рано, ввечір, вдень, вночі,
Будь мені до помочі!

Сподіваюся, що і Твій Ангел-хоронитель не покине Тебе. Того дуже щиро бажаю! Бажаю, щоб вийшов Ти з війни цілим і здоровим, вийшов Переможцем! Вийшов на радість рідним і друзям.

А друзів Ти будеш мати багато нових і вірних, бо всі розумні й порядні люди будуть цінувати Твою участь у захисті України.

Можливо, вдасться Тобі приїхати до Львова і ми зустрінемося (у "Просвіті" Галицького району), довідаємося Твоє ім'я та подякуємо за всі жертви, які Ти тепер кладеш на вітар України.

Будь здоровий і успішний! Нехай Господь збереже Тебе!

Львів'янка Лідія
серпень 2014 р.




Лист до редакції газети «СВОБОДА» (у Львові)

Шановна Редакціє!

Із великим здивуванням я прочитала у своїй статті про о.Ігнатія Цегельського (газета «Свобода», № 45), що отець є «двоюрідним прадідом Олега Тягнибока». Я такого не писала! Отець-доктор Ігнатій Цегельський є рідним, найріднішим, прадідом О.Тягнибока, є батьком його діда о.Артемія Цегельського.

І взагалі, коли редактор додає щось від себе, то повинен це виділити, а не включати в чиєсь авторство.

Я сподівалася, що стаття про о.І Цегельського буде приурочена до 20-ліття виходу УГКЦ з підпілля, акцентуватиме на величі українських душпастирів, а не просто пов’язуватися із сучасним політиком.

Я зобов’язалася розповсюдити цей номер газети серед численної родини, а тепер – стримуюся… Очікую Вашого спростування в газеті, бо не хочу, щоб знаючі люди (а таких, дякувати Богові, є у Львові багато) подумали, що я могла так помилитися. Отож, прошу зробити спростування та бути уважнішими до слів автора і шанувати його. Розумію, що часто є необхідність скорочувати матеріал, але не додаваймо щось до нього!

До речі, там у приписці є ще одна помилка. Отець Теодор Цегельський зі Струсова був не рідним, а двоюрідним братом о.Михайла Цегельського з Камінки Струмилової. Гарно, що звертаємося до наших витоків, до родоводів, але уважніше вникаймо в них!

З повагою

Лідія Купчик
8 вересня 2009 р.


 

   Copyright ©2008-2009 Kupchyk (kupchyk.lviv.ua)