о.др. Ігнатій Цегельський

(13.12.1886 - 8.06.1970)


о.Ігнатій Цегельський після ув’язнення

У трагічно-героїчних подіях періоду ліквідації Української Греко-Католицької Церкви у ХХ столітті, буквально на передньому плані серед її численних подвижників, бачимо яскравий образ отця Ігнатія Цегельського, людини непересічних здібностей, великої цілеспрямованості й сили духу. Його життя – це змістовна сторінка з життя УГКЦ.

Отець Ігнатій був одним із перших, на кого почався наступ совєтської влади. Його заарештували ще до відкритого наступу, раніше від арешту владик і священиків на Святоюрській горі.

То хто ж він - цей священик, на якого звернула свою увагу репресивна система?

Ігнатій Цегельський був молодшим із синів видатного, широко відомого в той час душпастиря і громадського діяча о.Михайла Цегельського та Анізії із Дзеровичів. Отець Михайло, нащадок давнього священичого роду, виділявся як тим, що 70 літ був на одній-єдиній парафії, так і активною громадською діяльністю. Ігнатій став єдиним, що продовжив священичу традицію цієї сім'ї.

Найстарший син о.Михайла Лонгин Цегельський став видатним політиком, державним діячем і журналістом, другий син Роман став фізиком, науковцем і викладачем. Ігнатій спочатку подумував про фах інженера, але священича генетика взяла своє. Також дві його сестри стали дружинами священиків.

Народився Ігнатій Цегельський 13 грудня 1886 року в м.Камінці Струмиловій (тепер Камінка-Бузька) на Львівщині, де його батько був так довголітнім парохом і деканом.

У спогадах його молодшої сестри Марії Цегельської-Кармазин, вчительки за фахом, психолога й письменниці за покликанням, читаємо таку характеристику Ігнатія: "Високий, гарної постави, сильно збудований синьоокий блондин, риси правильні. Він, енергійний і живий з природи, держить себе завжди у певних формах. З лиця його ніколи не сходить привітна усмішка. Вишукано чемний супроти других. Великий громадянин, організатор молоді, ревний священик, приєднує всіх тим питомо-легким підходом до людей… Його загально люблять і шанують, а поради його все доцільні, а фактичні потягнення добрі".

Початкову школу Ігнатій закінчив у Камінці Струмиловій, потім вчився у Державній реальній гімназії у Львові, яку закінчив у 1904 році. Ця гімназія підготовляла до вищих технічних студій, навчання там тривало 7 років, тобто на рік коротше, як в академічній гімназії. Першим наміром Ігнатія було студіювати інженерію, проте згодом він змінив рішення і заявив, що буде священиком, при цьому планував бути неодруженим священиком, що було тоді рідкісним явищем. Неодруженими були переважно лише ті, хто посвятив себе монашому чину. Та життя згодом внесло корективи в плани юнака, що стало щасливим поворотом, оскільки доля судила йому створити великий і гарний рід.

Отож, після гімназії Ігнатій Цегельський рік приватно студіював грецьку й латинську мови, в 1905 році здав додаткову, доповнюючу матуру і поступив на теологію у Львівському університеті. Коли відмінно закінчив її в 1909 році, Митрополит Андрей Шептицький післав його на вищі теологічні студії до єзуїтської колегії при університеті в Інсбруку, де він написав свою першу дисертацію, яка була прийнята до захисту, але в останній момент йому сказали, що він не може бути докторизований. Причиною того став виступ Ігнатія Цегельського на так званому Велеградському з'їзді, де він обстоював право помісності Української Церкви, що не сподобалося єзуїтам.

Докторат Ігнатій Цегельський отримав згодом у Відні на підставі іншої написаної дисертації.

о.Ігнатій з дружиною Ольгою

12 грудня 1912 року Ігнатій одружився з Ольгою Левинською, сестрою дружини його брата Романа. З нею він і познайомився на весіллі брата в Чернівцях, де він і Ольга дружбували. Ольга-Меланія Левинська мала фах учительки, була доброю піаністкою та акторкою в аматорських театрах.

29 грудня 1912 року сам Митрополит Андрей рукоположив Ігнатія Цегельського у Святоюрському Соборі та післав до м.Стрия як сотрудника, а з вересня 1913 року о.Ігнатій Цегельський був призначений катехитом стрийських шкіл.

З початком Першої світової війни було ініційовано створення українського легіону, до якого масово зголошувалися добровольці, на утримання яких не було фінансування. У Стрию др.Євген Олесницький, адвокат і посол до парламенту, створив місцевий комітет, який запропонували очолити о.Ігнатію Цегельському. Цей комітет дбав, головно, про харчування добровольців до легіону Січових Стрільців.

Коли австрійська армія під тиском російських військ відступила на захід, о.Ігнатій Цегельський із сім'єю виїхав до Угорщини. В Будапешті зголосився до війська на військового капелана. Згодом отримав чин капітана і був призначений деканом для всіх греко-католицьких капеланів в Угорщині. Перебував у тому статусі до розвалу Австро-Угорської монархії.

Після Листопадового перевороту 1918 року о.Ігнатій повернувся до Стрия і знову зайняв свою посаду катехита. Про його тодішню громадянську позицію та авторитет свідчить, наприклад, той факт, що він був членом дипломатичної місії, яку уряд ЗУНР посилав до Будапешту.

В той час ще один обов'язок було покладено на отця-катехита. Коли після приходу армії Галлєра стрийські поляки в страшний спосіб замордували отця Остапа Нижанківського, пароха Завадова біля Стрия і відомого композитора, отцю Цегельському доручили тимчасове, на час шкільних вакацій, завідательство парохією в Завадові.

У 1920 році о.Ігнатія Цегельського перевели на катехитуру до м.Городка, де він пробув до 1929 року, беручи найактивнішу участь у відстоюванні прав українців в умовах шовіністичної Польщі. І саме за його активність і тверду українську позицію шкільна влада, мабуть, на просьбу старости, "дисциплінарно" перевела його до Львова катехитом нижчих класів у Академічній українській та четвертій польській гімназіях. Це було зроблено без погодження із Львівською Митрополією, що було порушенням прав Митрополії. Тому о.Цегельський і церковна влада висловили свій протест, внаслідок чого його польська влада зовсім усунула з посади катехита.

Тоді митрополит Андрей Шептицький призначив о.Ігнатія адміністратором парохії в с.Мшана недалеко Городка. Так що він і надалі брав участь у суспільно-громадській праці на Городеччині, а також викладав релігію у мшанецькій школі, бо там не було окремого катехита. Одночасно ректор Богословської Академії о.Йосиф Сліпий запросив отця-доктора Ігнатія Цегельського як допоміжного професора для викладання морального богословія.

Цікавим і, мабуть унікальним, був ще й такий факт, що у Мшані члени проросійської (кацапської, як тоді говорилося) читальні ім.Качковського обрали отця Ігнатія своїм головою, і в скорому часі він приєднав її до централі "Просвіти", в результаті мшанецька читальня ім.Качковського підлягала українській "Просвіті".

Разом з тим тривала справа оскарження неправомірного перенесення о.Цегельського з Городка до Львова та наступного його усунення взагалі з посади. Тягнулася та справа кілька літ, і навесні 1931 року в найвищому суді у Варшаві о.Ігнатій ту справу виграв, був поновлений на посаді катехита в Городку і отримав значну матеріальну компенсацію. У вересні 1931 року приступив до праці і надалі мав різні протистояння і непорозуміння з місцевою польською владою. В результаті у 1935 році Шкільна Кураторія у Львові "післала" його на дострокову пенсію. З тим він уже погодився, оскільки це фінансово добре виплачувалося і робило його незалежним від влади.

Спочатку переїхав до Камінки Струмилової, був сотрудником свого батька о.Михайла Цегельського і продовжував викладати у Львівській Богословській академії.

В 1937 році Митрополит Шептицький перевів його до Любіня Великого та призначив деканом Городоцьким. Отже, тепер отцеві ближче було доїжджати до Львова на виклади, а староста городоцький знову мав клопіт із діяльністю нового декана.

Говорячи про громадську діяльність о.Ігнатія Цегельського варто підкреслити, що він був членом різних товариств і організацій, зокрема, був в управі товариства "Відродження", яке своєю головною метою мало боротьбу з пияцтвом. У тому статусі він брав участь у міжнароднім антиалкогольнім Конгресі в 1936 р. у Варшаві. Заложив або відновив діяльність декількох низових Кооператив, опікувався Марійськими дружинами. Був членом-засновником Богословського Товариства, був у його управі.

Отець-доктор Цегельський багато дописував до церковно-суспільного часопису "Нива", а також до різних інших видань, переважно на антиалкогольні теми. У 1932 році видав книжечку "Дещо про церкви і Чудотворну Ікону в Камінці Струмиловій".

Також варто додати, що протягом усього свого життя о.Ігнатій великої ваги надавав дослідженню, впорядкуванню родинних документів і переказів про рід Цегельських, і великим є його вклад у те, що рід Цегельських докладно досліджений із 1650-тих років, про що багато сказано в монументальній праці його племінника, сина Лонгина Цегельського – Юрія Цегельського – "Заґа роду Цегельських і розповідь про Камінку Струмилову", що вийшла в 1992 році в Америці.

Отець Цегельський здійснював пошуки родових зв'язків по різних місцевостях як у Галичині. так і в Познанщині, Полтавщині та навіть у Москві, куди доля порозкидала нащадків того давнього роду. Йому належить опрацювання окремих родовідних гілок Цегельських.

У Любіню Великому застала о.Ігнатія Друга світова війна та совєтська й німецька окупації. Хоч Любінь був дуже доброю парохією, о.Ігнатій вирішив перебратися до Камінки, до свого старенького батька, який мав уже 94 роки, але не переставав душпастирювати. Отож о.Ігнатій Цегельський в 1942 році помінявся місцями із своїм зятем о.Євгеном Дмитруком, який був на той час сотрудником о.Михайла.

5 квітня 1944 року о.Михайло Цегельський відійшов до Господа, і о.Ігнатій Цегельський став парохом Камінки і деканом Камінецьким.

Коли німці відступили і вдруге прийшла совєтська влада, то почався наступ на Українську Греко-Католицьку Церкву, яку нова влада заповзялася зліквідувати, оскільки розуміла, що ця Церква є духовним стержнем українського духу на Галичині.

Не важко здогадатися, як могла скластися доля такого діяльного й цілеспрямованого священика, яким був отець-доктор Ігнатій Цегельський. Його було заарештовано в числі перших.

Як уже говорилося, почався видимий наступ на УГКЦ опублікуванням у пресі 8 квітня 1945 року статті Володимира Росовича (псевдонім Ярослава Галана) "З хрестом чи з ножем?" Це величезний, на дві газетні сторінки, злобний пасквіль, спрямований проти Української Греко-Католицької Церкви та її діячів. У ній, як приклад "ганебної ролі" священиків, повідомляється, що "син колишнього екзарха уніатської церкви в Києві священик Гнат Цегельський з м.Кам'янка-Бузька, постачавши німців гарматним м'ясом своїх парафіян, виступив перед своїми жертвами з промовою і на прощання вручив їм... прапор, збережений його батьком іще з часів короткотривалого панування Скоропадського".

11 квітня 1945 року вночі було заарештовано Митрополита Йосифа Сліпого, єпископів Никиту Будку та Миколу Чарнецького і 20 активних священиків. 14 квітня була оточена Духовна Семінарія, заарештовано священиків-викладачів, а теологів і семінаристів призовного віку насильно мобілізовано на військову службу.

Отця Ігнатія Цегельського було арештовано ще раніше – 17 березня 1945 року. Свідчення цього знаходимо в розсекречених тепер матеріалах КДБ, які опубліковані у двотомному збірнику "Ліквідація УГКЦ (1939-1946)" за редакцією Володимира Сергійчука.

Там з "Витягу із переліку практичних заходів на виконання плану НКДБ УРСР стосовно УГКЦ від 15 березня 1945 року" (т.І, стор.391–395) бачимо, як здійснювалася підготовка до арештів видатних діячів Церкви. Після перших пунктів з переліком владик та інших осіб, яких планувалося арештувати, у пункті 5 читаємо: "В целях подбора документации для предстоящих арестов руководства униатской церкви, изобличающей униатских священиков в проведении активной пособнической деятельности в пользу немцев и непосредственнй связи с ОУН-УПА, санкционировать УНКГБ аресты: …" І далі – список тринадцяти осіб, у якому на першому місці стоїть ім'я Ігнатія Цегельського. Варто підкреслити, що в кількох кагебістських документах, де йдеться про "злочини" українських священиків, ім'я о.Ігнатія Цегельського стоїть на першому місці. Так вороги відзначали його першорядну роль у нескореності Церкви. Чи не зобов'язує це і нас відповідно вшановувати пам'ять про отця-доктора Ігнатія Цегельського?

Також у названому документі в пункті 18 читаємо: "Во второй половине марта с.г. созвать во Львове совещание начальников отделений по церковникам 2-х отделов УНКГБ западных областей УССР по вопросу активизации работы по униатам".

А що справа ця була "активізована" бачимо вже з розлогої доповідної записки народному комісару державної безпеки СРСР Меркулову від начальника Управління НКДБ Львівської області Вороніна, в якій на 24 аркушах описано, що зроблено і який компромат зібрано на священиків та близьких до Церкви осіб. В ній знову під номером один перелічуються встановлені провини о.Ігнатія Цегельського.

Тут і твердження, що о.Цегельський є керівником групи ОУН в м.Камінка-Буська та підтримує зв'язок із керівником групи ОУН в с.Батятичі підпільником Павлом Бондарем, і членство в "Українському комітеті" в час німецької окупації, і активна участь в організації дивізії "СС–Галичина", і "наклепи" на совєтську владу й звинувачення її в кровавому терорі, і матеріальна допомога УПА. При цьому наводяться численні вислови отця в осуд совєтської влади.

І ось в доповідній записці від 25 квітня повідомляється, що вже арештовано 27 осіб і подається, що встановлено в ході слідства. Тут знову на першому плані читаємо провини о.Ігнатія Цегельського: "Священник униатской церкви Цегельский Игнат Михайлович, 1886 г.р., уроженец и житель г.Каменка-Бусская Львовской области, украинец, гражданин СССР, образование высшее, до ареста был благочинным Каменка-Бусского деканата, арестован 17 марта 1945 года 2-м отделом УНКГБ Львовской обл, показал, что является украинским буржуазным националистом, с первых дней оккупации немцами территории Западной Украины встал на путь активной антисоветской националистической деятельноти.

В первые дни оккупации, когда было сформировано "правительство" Бандеры и провозглашена "Самостийна Украина", Цегельский, по указанию бывшего митрополита Шептицкого, на митингах из церковного амвона зачитывал манифест Бандеры и комментировал его перед жителями с антисоветских националистических позиций. Кроме этого, Цегельский признался, что он неоднократно выступал с антисоветскими речами, призывая население к борьбе против советской власти, к добровольному вступлению в дивизию "СС-Галичина", а также призывал своевременно и добросовестно выполнять указания и распоряжения немецких оккупантов по сдаче налогов, продуктов питания и теплых вещей для немецкой армии. Следствие по делу Цегельского продолжаем в направлении вскрытия его связей с участниками ОУН-УПА после изгнания немецких оккупантов". /"Ліквідація УГКЦ (1939-1946)", т.І, стор. 586-587/

Як продовжувалися такі слідства, ми вже достатньо читали й слухали. Та в результаті їх лише було уточнено, що о.Цегельський, як і більшість священиків, зачитував не лише звернення Бандери, а, в першу чергу, послання Митрополита до українського народу, в якому віталось проголошення Самостійної України. Про іншу інформацію, отриману від о.Цегельського, про так бажані дані про зв'язки з діячами підпілля кагебістам у їх доповідних не було чого доповідати.

Нарешті 15 грудня 1945 року отцю Ігнатію Цегельському оголосили вирок – 10 років ув'язнення. Відбував у таборах Мордовії, в Потьмі, в Кемерово. Відбув термін, як кажуть, від дзвінка до дзвінка, рівно 10 літ. В тюрмі, попри постійне голодування, не було йому найгірше, в'язні шанували його, не раз виручали в роботі. Він же щодня вдосвіта відправляв Службу Божу.

В 1955 році о.Ігнатій Цегельський повернувся до Львова. Скінчив 69 літ, але пенсії від держави не дістав, прийшлось заробляти радянський "трудовий стаж". Працював прибиральником і сторожем у музею, у львівському відділі Академії Наук УРСР і так здобув невеличку пенсію.

Від першого дня після повернення із ув'язнення і до останнього дня свого земного життя отець Ігнатій був активним, діяльним і безстрашним підпільним священиком. Де б він не мешкав (у дочки чи у винайманих мешканнях, бо свого ніколи не мав), він регулярно відправляв Служби Божі та уділяв всім потребуючим різні Святі Тайни (сповідь, хрещення, вінчання, похорони), завжди можна було замовити в отця богослужіння на бажану інтенцію. Не стримували його ні постійний нагляд репресивних органів, ні обшуки в помешканні, ні виклики в різні владні інстанції й погрози.

Яскравим свідченням цього може служити "Доповідна завідуючих відділами ЦК КПУ Г.Шевеля та В.Цвєткова першому секретареві ЦК П.Шелесту про діяльність уніатів на Львівщині" від 5 лютого 1970 року /вміщена в книзі В.Сергійчука "Нескорена Церква", 2001/. В цьому документі о.Ігнатія Цегельського названо "уніатським авторитетом" і розглядається його "активний вплив" на людей поряд із діяльністю владики Василя Величковського. Є там і перелік осіб, що підпадали під цей вплив: доцент медінституту Білинський Б.Т., лікар Назаркевич В.Ю., вчителька Купчик В.В., редактор телебачення Паламарчук К.Р. та інші. Сказано там і про те, що при обшуку в о.Цегельського було вилучено списки осіб, які є його прихожанами і періодично запрошуються до відправлення релігійних обрядів. Очевидно, це був запис замовлених інтенцій.

Отець-доктор Ігнатій, не зважаючи на поважні літа, був вельми активним і до всього цікавим. Підтримував контакти з багатьма священиками, жваво листувався як в межах України, так і з зарубіжжям. Багато читав. Завжди був у курсі подій політичного і культурного життя, з ним цікаво було розмовляти на будь-яку тему, від нього багато чого можна було навчитися.

Особливо тепло піклувався о.Цегельський молодим поколінням, вмів бути уважним і цікавим. Очевидно, і багаторічний досвід катехита, і природжена доброзичливість до людей, і любов до молоді сприяли цьому. Мені (автору цих рядків) пощастило часто бувати в отця на недільних Службах Божих. На них завжди було багато підлітків: і рідних внуків (а було їх в отця десятеро, тих, що жили у Львові. В Америці ще була численна родина доньки Неонілі Дмитрук), і дітей з дальшої родини і просто знайомих. Крім участі в Богослужінні, завжди ми мали якусь повчальну науку отця з яскравими, часто жартівливими прикладами, приємне спілкування, іноді й скромна гостина була. Думається, в тому, що ми двоєрідні, троєрідні та інші назавжди залишилися добрими приятелями, є велика заслуга саме нашого Дідуся, Вуйка, отця Ігнатія Цегельського.

о.Ігнатій Цегельський із сестрою Іванною Цегельською-Лиско біля могили батьків

Також о.Ігнатій дуже дбав, як уже згадувалося, про зібрання, впорядкування розлогого родоводу Цегельських, про зміцнення зв'язків між живими його членами. Багатьом дарував опрацьовані ним родоводи, багатьох заохотив і надалі займатися цією благодатною справою – плеканням пам'яті про свої витоки.

В 1962 році з нагоди 50-ліття свого священства о.Ігнатій отримав з Риму нелегально перевезену папську грамоту з ґратуляціями, признанням його заслуг і благословенням. Знали й шанували його!

8 червня 1970 року Господь покликав цього достойного отця до себе. Помер о.Ігнатій Цегельський у Львові, похований на Янівському цвинтарі поряд із дружиною Ольгою. Похорон був традиційно-священичий, велелюдний, хоч кагебісти спеціально попереджали родину, "щоб не було маніфестацій" і неприкрито супроводжували його. Офіційно відправляв похорон діючий римо-католицький священик Рафаїл Керніцький, з яким о.Ігнатій завжди був у добрих стосунках, проте участь у відправах брали десятки підпільних греко-католицьких священиків.

Отак завершилося життя одного з найдіяльніших священиків УГКЦ, який своєю несхитністю й самопожертвою засвідчив незламність Української Греко-Католицької Церкви. І, думається, обов'язком сучасників є гідно шанувати пам'ять про цього достойного душпастиря та взоруватися на його благодатний приклад.

Отець Ігнатій Цегельський залишив нам не лише добрий приклад, а й подарував українському народові своїх гідних нащадків. Мав четверо дітей – сина і трьох дочок, які подарували йому 15 внуків.

Син отця Ігнатія Артемій теж став священиком і теж був ревним, діяльним і незламним священиком. За свою вірність присязі і йому довелося звідати тюрем і заслання, і родина його була репресована. Коли ж вдалося повернутися до Львова отець Артемій Цегельський, як талановитий музикант-скрипач, грав у оркестрі Оперного театру та активно підпільно душпастирював. Так продовжував традиції роду – справу самовідданого душпастирювання отців наших.

А сам отець-доктор Ігнатій Цегельський вражаюче символічно повторяв життєвий подвиг свого патрона – святого Ігнатія, званого Богоносцем, який жив у І столітті. Так само повсякчас ніс Слово Боже своїй пастві, так само підтримував дух вірних в час переслідувань християн, так само не намагався уникати переслідувань і терпінь, радо терпів за Господа Бога.


 

   Copyright ©2008-2009 Kupchyk (kupchyk.lviv.ua)