о.Микола Лиско

(14.11.1877 - 28.09.1971)


о.Микола Лиско

Починаючи наші щоденні молитви до Всевишнього Творця словами «Молитвами святих Отців наших, Господи Ісусе Христе, Боже наш, помилуй нас», ми уповаємо й на молитви численних достойних українських отців, хто, мабуть, допомагає нам своїми молитвами, хто посприяв своїм жертовним життям заслужити в Бога таку ласку й милість, яку отримуємо…

А діяння славних отців наших виходили далеко за межі України. Адже Українська Церква, ревно дбаючи про дітей своїх, поставала всюди, куди доля закидала українців. Однією з найдавніших українських Церков за межами України була Українська Греко-Католицька Церква у Бразилії, а одним з найвеличніших її діячів був отець Микола Лиско, Чину святого Василія Великого.

Тож згадаймо побожно цього достойного отця.

Народився він 14 листопада 1877 р. в селі Лапаївка біля Камінки Струмилової (тепер Камінка-Бузька) на Львівщині в родині заможного селянина Василя Лиска і Антоніни з дому Литвин. Був другою дитиною в цій багатодітній сім'ї. Родина була дуже побожною, особливо мати Антоніна. Немаловажну роль у формуванні майбутнього священика відіграв парох села о.Іван Кобринович, свідченням чого є той факт, що сам о.Микола доніс до нас пам’ять про цього давнього пароха, котрий охрестив його, давши ім’я Неоніль, і з рук якого прийняв перше св. Причастя.

До початкової школи Ніль ходив у сусідньому селі Лани Польські, потім вступив до польської виділової школи в Камінці Струмиловій. Дворічний курс в тій же школі рівнявся двом першим гімназійним класам. Успішно закінчивши її, записався до п'ятої Польської гімназії у Львові.

Мешкав спочатку у тітки, маминої сестри, яка була ощадливою до скупості, і там молодий хлопчина завжди почувався голодним. Та скоро його побут значно покращився. Його катехит у гімназії о.др. Степан Юрик, оцінивши здібності Ніля та полюбивши його за старанність і побожність, забрав Ніля із помешкання свояків до себе, щоб він був приватним інструктором дітей його брата, священика, що парохував на стрийському передмістю.

Коли Ніль був у 5-ому гімназійному класі, в гімназії давав реколєкції василіянин о.Сотер Ортинський (пізніше український епископ в Америці). Ці реколєкції зробили таке велике враження на гімназиста Ніля Лиска, що він, не закінчуючи гімназії, зголосився на новіціят отців Василіян. Його наслідували ще три гімназисти, але згодом вони не вистояли в покликанні і відступили. Залишився лише Ніль Лиско.

Ним заопікувався тодішній молодий ігумен Львівського василіянського монастиря о.Андрей Шептицький. Ніль Лиско перейшов на "обіди для бідних учнів", влаштовані при монастирі. Але отець-ігумен сказав йому ходити на харчування до монастирської трапези Отців. Андрей Шептицький щиро симпатизував Нілеві Лискові, між ними встановилися приязні відносини, які тривали до самої смерті Митрополита Андрея Шептицького. Завдяки цим приязним відносинам Митрополит дуже доброзичливо ставився і до інших священиків із роду Лисків.

Після короткочасного випробування ігумен Шептицький вислав Ніля до Добромиля на новіціят. Відомо, що тоді маґістром новіціяту був святець єзуїт о.Бавдіс, а новиків всіх було 18. Тут на облечинах Неоніль згідно з монашим звичаєм взяв собі нове ім'я – вельми почитаного в українському народі святого Миколая.

Після новіціяту Миколай Лиско перейшов до Добромиля на схоластикат, що тривав три роки і філософію, що тривала два роки. Після того 4 роки студіював теологію у Римі. Два перші роки Миколай Лиско перебував в українській колегії на Мадонна дей Монті, потім перейшов до монастиря отців Бенедиктинів на Авентині. Тут закінчив студії теології.

Монашу професію зложив у Добромилі 15 червня 1902 року. Нижчі свячення і дияконат він отримав з рук митрополита Андрея Шептицького ще в часі студій у Римі, принагідно, коли Митрополит коротко перебував там. Видно, Митрополит хотів власноруч зробити це для свого улюбленця. Святу Тайну священства уділив Миколі Лиску єпископ Младенов, болгарин, у Ґротаферраті. Там о.Миколай Лиско відправив свою першу Сл. Божу.

Повернувшись до Галичини, був неповний рік соцієм-помічником о.маґістра Бавдіса, а потім став першим василіянським маґістром обновленого Василіянського Чина.

Обов’язки маґістра виконував спочатку в Добромилі, а потім у Бучачі й найдовше в Крехові. Правда, працюючи в Крехові, мусив перервати працю і на два роки передати свої обов’язки о.Діонісієві Ткачукові, бо поважно занедужав і мусив лікуватися.

Нелегкою була праця отців-василіян в роки настання польської реакції після українських національно-визвольних змагань 1918-1920 рр. Немало гонінь зазнали українські монахи, не одному прийшлося відбути ув’язнення в сумнозвісному Домб’ю. Але й саме тоді виявлялася патріотична позиція отців-василіян, які ніколи не відмежовувалися від долі народу, а всіляко підтримували національні змагання українців.

Наприклад, щодо отця Миколи Лиска, то відомим є такий показовий факт, що в буремні 1918-1919 рр. він, як ігумен Бучацького монастиря, надавав притулок легендарному полковникові Українських Січових Стрільців Василю Вишиваному (архикнязю Вільгельму Габсбурґу) та його ад’ютанту Остапу Луцькому, відступивши їм найкращі кімнати Бучацького монастиря.

Вагомою і визначальною була роль о.Миколи Лиска у вихованні юної зміни, він був загально визнаним авторитетом і непересічним педагогом. Його тривала праця у Крехові, де з 1920 по 1928 рік був ігуменом, немало спричинилася до того, що Крехівський монастир перетворився в провідний духовний осередок Галичини.

З поміж новиків-вихованців о.Миколая Лиска варто згадати такі в майбутньому видатні постаті, як епископів Йосафата Коциловського, Амвросія Сенишина, Ніля Саварина і Василія Ладику, протоігумена Марка Галущинського, архимандрита Теодосія Галущинського, Генерального Вікарія Гліба Кінаха та інших визначних василіян. Преосвященному Павлові Ґойдичеві о.Микола Лиско давав реколєкції та приймав монашу професію.

Вихованцем о.Миколи Лиска був і відомий й поважаний у Львові світлої пам’яті о.Василь Зінько, який не раз вдячно згадував свого маґістра з Бразилії, не раз писав про нього у редагованому ним «Місіонарі».

У серпні 1928 року отець-маґістр Микола Лиско був призначений ігуменом Гошівського монастиря. І з властивою йому енергією й самопожертвою взявся за відновлення колишньої слави Гошівського монастиря, який в той час значно підупав, зазнав руйнувань та запустіння, приплив нових покликань дуже зменшився.

У 1931 році о.Микола Лиско брав участь у Загальній Добромильській Василіянській Капітулі і після неї був призначений на працю в Бразилію, щоб в новій бразилійській віце-провінції започаткувати новіціят. Його він розпочав у Прудентополі 7 квітня 1932 р., де рівночасно був і маґістром, і ігуменом.

У 1938 р. отець-маґістр Миколай повернувся до Галичини і впродовж трьох років був ігуменом у Бучачі. Тут пережив страхіття большевицької навали. Бушуючи в монастирі, большевики вивели о.Лиска та інших ченців на подвір’я, поставили їх під стіною й грозили розстрілом, якого, на щастя, не здійснили.

Воєнні події Другої світової війни закинули о.Миколу Лиска на Лемківщину, де він ревно обслуговував численних українських скитальців. Після скитання по Лемківщині о.Лиско прибув до Праги, звідтіля - до Бельгії, а вкінці пощастило виїхати до Північної Америки. Там прийшло до нього призначення знову повернутися до Бразилії.

о.Микола Лиско

І ось 20 березня 1947 року сімдесятилітній о.Микола Лиско вдруге ступив на бразилійську землю, де потім і знайшов вічний спочинок. Та Господь дарував йому ще немало літ і сил, які він гарно використав для благородних трудів своїх. У Бразилії душпастирював по різних парохіях, два роки був духовником схоластиків на Ірасемі. Від 1950 року перебуває в новіціятському домі в Іваї-Кальмоні, де був духівником дому і маґістром. Повних 21 рік о.Миколай Лиско був живим прикладом молитви й святого монашого життя для молодих студентів, а своїми порадами й заохотами - їхньою підтримкою в духовних потребах. Сам був мужем молитви й любив її, передовсім літургійну, яку ніколи не опускав.

Коли вже був знеможений так, що не міг сам правити Служби Божої, ходив щоденно до домашньої каплиці, де разом із новиками брав участь у св.Літургії і в хорі, а в неділі й свята з новиками був у церкві на Утрені, співаній Сл. Божій і Вечірні.

Коли ж наприкінці 1970 року так знемощів, що вже ані до каплиці, ані на спільну рекреацію отців не міг приходити, тоді просив, щоб на кріслі його заносили до каплиці чи церкви на Сл. Божу та інші спільні молитви.

28 вересня 1971 року востаннє прийняв св. Причастя і ввечері того ж дня душа праведного о.Миколая перейшла в кращий світ. Після 94 років праведного й активного життя.

Для всіх, що мали нагоду користати з його проводу, залишив о.Миколай Лиско світлі й батьківські поради, повні мудрости й второпности, запалені ревністю про славу Божу. А всіх, що знали його, будував він своєю глибокою побожністю, вірністю в сповненні монаших обов'язків, любов'ю до праці й молитви та готовністю кожному послужити.

На завершення розповіді про цього достойного отця, який є моїм родичем, хочу розповісти про такий випадок.

Десь у 90-х роках минулого століття довелося мені бути на зустрічі у Львівському Союзі Українок із гостею з Бразилії – молодою вчителькою Філоменою Процик. Ми, союзянки, слухали її розповіді, задавали різні запитання, дещо пригощали її. І в ході такої приємної розмови я сказала: "А в мене у Бразилії був стрийко, може Ви знали його?" Більшість присутніх посміхнулися, як на жарт, а Філомені пасувало спитатися, як його звали. "Отець Лиско", – сказала я. "О-о! – вигукнула Філомена, - Хто ж з українців в Бразилії не знає о.Миколу Лиска!" І от почалася розповідь про нього та про великий його авторитет серед української діаспори в Бразилії. Мені стало ніяково, що ця пані знає про мого родича більше, ніж я. Вона обіцяла, коли повернеться додому, вислати мені конкретнішу інформацію. Ми обмінялися адресами і почалося наше листування, яке тривало кілька літ.

Філомена надзвичайно відповідально й навіть жертовно поставилася до виконання своєї обіцянки. Вона знайшла в бібліотеці давні журнали з некрологами на смерть о.Миколи Лиска, відксерувала їх і прислала мені. Потім поїхала в інше місто, на цвинтар в Іваях, де поховано о.Лиска, зробила там багато фотографій і вислала мені зі своїми поясненнями. Я подивляла таке подвижництво з її боку. Але й зрозуміла, що це небуденний авторитет відомого й шанованого священика надихнув її, представницю молодшого покоління, так посвячуватися його пам'яті.

Тож і ми пам’ятаймо цю видатну постать – отця-маґістра й ігумена Миколая Лиска, Чину святого Василія Великого. І будьмо гідними молитов Отця нашого!


 

   Copyright ©2008-2009 Kupchyk (kupchyk.lviv.ua)